Жмурне. Музична традиція. : Muzyka Polesia

Жмурне. Музична традиція.

Музична традиція села Жмурне

(за матеріалами експедиції 2004 року)

Олег Коробов

Вивчення музичної традиції села Жмурне Лельчицького району Гомельської області (Середнє Полісся) відбувалося в ході дослідження музично-етнографічних традицій, локалізованих в басейні ріки Уборть, що провадила Маргарита Скаженик і автор впродовж 1997–2011 рр. Це було фронтальне обстеження території (методом «з села в село») (1).У селі Жмурне нам вдалося затриматися на кілька днів (експедиція 2004 року) і провести 4 сеанси запису народних пісень і танців. Усього було опитано 12 осіб. Основними співачками і танцюристками виявилися три рідні сестри (прізвища та імена подаємо у місцевій вимові): Сосновска Антоніна Юзеповна 1934 р.н., Ліпска Юлія (Юзя) Юзеповна, 1936 р.н., Арбінська Анна (Яня) Юзеповна 1936 р.н. Танці грав гармоніст Сосновський Фьодор Фьодоровіч 1935 р.н.. У збирацькій роботі нам активно допомагала завідуюча місцевим будинком культури Зінаїда Анатоліївна Сечко – доброзичлива людина, старанний дослідник місцевого фольклору, активний організатор.

Сеанс запису музичного фольклору в с. Жмурне Лельчицького р-ну Гомельської обл. (На фото зліва направо: Сосновска А. Ю. 1934 р.н., Ліпска Ю. Ю., 1936 р.н., Арбінська А. Ю. 1936 р.н., етномузиколог М. Скаженик. Фото О. Коробова, 2004 р.)

Основними нашими інформантів виявилися поляками за походженням. Історично склалося, що в цій місцевості з 60-х років ХІХ ст. поліщуки і поляки проживають разом – однією громадою. Детальніше про етнокультурну та політичну історію цієї місцевості див. в монографії Анатолія Атнагулова (2, с. 253). З одного боку місцеві поляки ідентифікують себе представниками іншого етносу – відвідують костел в Лельчицях, співають колядки і «побожні» пісні польською мовою. Себе вони називають «шляхта», а місцеве населення – «мужики», «руські». Разом з тим, вони давно перейняли місцеву традицію, беруть участь в усіх формах трудового, обрядового і музичного життя автохтонів. Найбільше часу ми провели з названими сестрами, між собою вони спілкувалися місцевою поліською говіркою.

Пісенна традиція.

Спільне проживання, і, як результат, спільна участь в обрядах (серед календарних це насамперед обряди весняно-літнього періоду) призвела до того, що польські поселенці перейняли місцевий пісенний репертуар. Так, наші респонденти розповідали, що «весну» (обрядові весняні наспіви) діти співали разом: «і мужикі, і шляхта, ўсє ўмєстє». Разом діти гуляли на вулиці й гралися в ігри («Шило»,«Ребро») та хороводно-ігрові веснянки («корого́ди»): «Канапєлюшкою», «Ринжа», «Вєрєбєйчик», «Весняночка-дротяночка», «Просо», «Перепйолочка». Жінки пам’ятають, як на Великдень їх матері водили корогод «Кривий танець»: «Вєлі-вєлі зайца, вєлі-вєлі да й нє вивєлі. Да ще й учора ізвечора з тємнєнької ночі» (на жаль наші співачки мелодії вже не пригадали). Співали нам і купальські (текст про відьму) та жнивні пісні: А «як встанє літо, вже не співають [веснянок] – вже жніво́ [співають]».

Відео-приклад

Веснянка «Ой на горі корито»(Гомельська область, Лельчицький район, село Жмурне. Співали: Сосновска А. Ю. 1934 р.н., Ліпска Ю. Ю., 1936 р.н., Арбінська А. Ю. 1936 р.н. Запис М. Скаженик, О. Коробова 2004 р.)

Зимовий цикл в наших записах представлений церковними колядками з полонізованими текстами («Учора звечора з нєбєскего двора», «На Ордані тіха вода стояла») та власне польськими «колєдами» («Істєнь Христус роді і на свят пріході», «Аньол пастержом моувіл»). Традиційно поляки колядували 25 грудня, але якщо «мужики» їх запрошували, вони ходили з ними колядувати і на православне Різдво: «Миі і те, і те сяткуєм».
Серед родинно-обрядових пісень були записані весільні та колискові.

Необрядові пісні представлені ліричними і польськими «набожними» («Здровась Марія», «Сердєчна матко, опєкунко люді»).

Танцювальна традиція.

Серед записаних танців більшість напливові (запозичені) – європейського, російського походження, міські або авторські: полька, краков’як (на двох і на трьох), падеспанєц, «Кадреля» (на 5 колін), «Матльот», «Мєсяц», «Карапєт», «Коробочка», «Нарєчєньку», «Яблочко», «Циганочка», вальс «Гдє ета уліца», «Кабардінка», «Сєм сорок». Втім, деякі з цих танців вирізняються оригінальними хореографічними елементами та музичним супроводом.

Сеанс запису народних танців в с. Жмурне Лельчицького р-ну Гомельської обл. (на фото (справа) гармоніст Сосновський Ф. Ф., 1935 р.н.. Фото О. Коробова, 2004 р.)

Відео-фрагменти танців села Жмурне Лельчицького району Гомельської області(виконують: Сосновска А. Ю. 1934 р.н., Ліпска Ю. Ю., 1936 р.н., Арбінська А. Ю. 1936 р.н., Сечко З. А., гармоніст Сосновський Ф. Ф. 1935 р.н.; запис О. Коробова, М. Скаженик, 2004 р.):

Танець «Матльот»
Танець «Падыспанец»
«Краков'як» (на вдох і на трьох)
Танець «Полька»
Танець «На реченьку»

Особливо хочеться відзначити виконання танцю «Зайчик» (в Україні він відомий здебільшого як весняна гра, а в Білорусі – як весільна забава) – 70-річні жінки стрибали через рогачі «Зайонца» із особливою завзятістю. В Жмурному «Зайчик» згодом увійшов і до кола танців у супроводі гармошки і барабану. Його виконували на сцені під час виступів сільського етнографічного колективу.
Відео-фрагмент

Танець «Зайчик» з села Жмурне Лельчицького району Гомельської області(виконують: Сосновска А. Ю. 1934 р.н., Ліпска Ю. Ю., 1936 р.н., Арбінська А. Ю. 1936 р.н., гармоніст Сосновський Ф. Ф., 1935 р.н.; запис О. Коробова, М. Скаженик, 2004 р.)

Література

Скаженик М., Коробов О. Етномузичне вивчення календарних традицій Середнього Полісся в контексті суміжних наук (за матеріалами, локалізованими в басейні Уборті). Проблеми етномузикології. Зб. наук. статей. Вип. 7: Слов’янська мелогеографія. Кн. 3. Ред.-упоряд. І. В. Клименко. Київ, 2012. Ч. 1: Студії. С. 48–62; Ч. 2.: Атлас. С. К5–К8. Режим доступу:http://knmau.com.ua/problems_of_ethnomusicology/07/pdf/08.pdf,http://knmau.com.ua/problems_of_ethnomusicology/07/pdf/atlas-7.pdf. Хронiка Убарцкага Палесся. Ааўтар-уклад. А. I. Атнагулаў. Навук. рэд. В. Л. Насевiч. Мінск: Тэхналогiя, 2001. 496 с.: іл..

Żmurne / Жмурне. «А наш пан да баран