muzyka polesia

Ґендерний аспект поліського лірництва



Ґендерний аспект поліського лірництва
 
Наталя Сербіна

     Традиційно «академічна» етномузикологія вважала, що колісна ліра – інструмент, гідний рук лише чоловіків, а жінок-лірниць в українській традиції не було. Пояснення цьому можемо знайти у, насамперед, важкому способі життя, що вели ці мандрівні музиканти – цілорічна дорога (бо були такі лірники, що не мали свого житла), голод, холод, а ще в дещо романтизованих уявленнях про особливу духовну місію лірників, що підтримується деякими науковцями. Це також має своє ідеологічне підґрунтя, бо в народі дуже цінували лірників ще й за те, що вони вміли й могли читати акафісти (молитви за здоров’я чи за упокій). Цим лірники переводилися до осіб, що стояли ближче до священників, ніж прості люди. Життя лірників-чоловіків було також незвичним і відрізнялося від життя простих людей також тим, що вони існували організовано - братствами, за аналогією з європейськими середньовічними ремісничими братствами. Начебто до них не допускалися жінки, але з наукових джерел про європейські братства нам відомо, що до них входили і жінки, і коли помирав цех-майстер (керівник), то його місце часто могла заступати його дружина.
     Серед українських історично-етнографічних джерел знаходимо згадки про жінок, що брали участь у так званих «сліпецьких» хорах. В монографії українського дослідника В. Кушпета «Старцівство» знаходимо відомості про те, що жінки з вищих верств населення навчалися грі на бандурі. В статті відомого українського етномузиколога К. Квітки є також згадки про жінок – сліпих співачок, але не має визначених відомостей про те, чи ходили вони з лірами. Можливо, відсутність цікавості до цього аспекту лірництва ще з XIX століття спричинило й відсутність інформації про нього.
     Якщо ми звернемося до історії побутування колісної ліри в Європі, то знайдемо численні підтвердження того, що цей інструмент не мав жорсткої «прив’язки» лише до чоловіків. Німецькі гравюри із зображенням юних дівчат-лірниць, голандські порцелянові статуетки з жінками в традиційному вбранні та з лірою в руках, картини багатьох європейських художників – усе це свідчило про широке побутування цього інструменту серед різних верств населення в різні періоди історії інструменту. Відомо, що в Росії в селах були сліпі гармоністи (гармонь – теж начебто не жіночий інструмент), також виконавиці на гуслях; на Західній Україні траплялися жінки-скрипальки і цимбалістки. Отже, й колісна ліра не стала винятком і також звучала в жіночих руках в різних крїнах Європи. Автор цієї статті у 2011 році в експедиції до Рівненського Полісся знайшла 101-річну жінку, що була поводиркою своєї сліпої матері, лірниці. Остання ходила по Зарічненському району Рівненської області та Пінщині (Білорусь) попід брамами церков та монастирів, виконуючи вже згадувані популярні для Полісся псальми (про двох братів-козаків, про Лазаря та багатого брата). При повторній експедиції на ці терени у 2012 році вдалося знайти ще одну вказівку на жіноче лірництво. Це була згадка місцевих людей про лірницю з Ковеля, яка сама ходила по хатах Зарічненського району із лірницькими піснями. Знайдені факти дещо змінили звичні погляди на ґендерний склад українського лірництва та додали нові відомості про пісенний репертуар поліських лірників.

Woman with lyre Paris pedlar, Coloured, with gold, H 14 cm
Pariser Ausruhfer", Майссен. к.18 - поч. 19 ст. Порцелянова статуетка.
Той же автор, порцелянова дівчинка з лірою
Jules Richomme „The hurdy-gurdy girl” 1879  
PL | BY | UA

Share on Google+

Музыка Палесся / МУЗИКА ПОЛІССЯ// енциклопедія традиційної музики // Энцыклапедыя традыцыйнай музыкі //encyklopedia muzyki tradycyjnej.